Публікуємо матеріал наших друзів із порталу gluzd.org.ua про нашу Коміксарню.

Олекса та Наталя Мельники захоплювалися коміксами, тому й з’явилася ідея відкрити крамничку, яка стане сімейним бізнесом. Інколи вони називають її коміксарнею. Тепер коломияни мають змогу придбати тут комікси, випити кави, поспілкуватися з власниками та пограти настільні ігри. Подружжя планує зібрати довкола крамнички спільноту людей, які захоплюються коміксами та люблять настолки.

Наша нова історія з рубрики “І в горі, і в радості, і в бізнесі” про людей, які живуть у світі пригод та допоможуть тобі туди потрапити.

Як Мельники в комікси закохалися 

Олекса: Приблизно 10 років тому ми, як і всі, хто цікавиться популярною культурою, стежили за виходом коміксу “Даогопак”. Це був перший український комікс про козаків…

Наталя: Чекай, ми до того читали і Максима Осу, і…

Олекса: Так, але тоді його сприймали як перший, бо виросло покоління людей, які не знали про існування Максима Оси і які не читали коміксів,  що виходили ще в 90-ті.

10 років тому була потужна рекламна кампанія коміксу “Даогопак”, де іронічно зображено козацьке фентезі.

Наталія: Там був світ трохи інших, незвичний.

Олекса: Козакопанк  —  козацтво, розвинуте на значно вищому рівні, ніж воно було історично.

Наталя: Ніби історичне тло, але козаки там інші.

Олекса: Ми очікували виходу цієї книжки, переживали, де її купити, де замовити, і спостерігали за зародженням ринку. А коли ми її придбали, нашу увагу завоював наступний комікс, що з’явився на українському ринку. Потім ми почали купляти багато коміксів російською мовою.

Олекса: Ми зацікавилися коміксами й купляли все підряд. Читали піратські копії, бо не було можливості купити комікси.

Наталія: Тоді з’явилася ідея створити свій комікс з Ігорем Бежуком.

Олекса: Я навіть написав сценарій першого випуску, але щось не пішло…

І десь від 2017 року коміксів на українському ринку українською мовою стало більше…

Наталія: Ти ж тоді познайомився з видавцем. Олекса розкритикував його українську.

Олекса: Я купував комікси, потім поспілкувався з видавцем, який їх видавав, потім написав йому кілька критичних зауважень щодо якості української мови. Здебільшого в цій індустрії працюють люди, які погано знають українську мову, і це не втики їм, це втики тим фахівцям української мови, які не працюють у цій індустрії, бо видавці підіймають її з колін, навіть не з колін, вони її просто підіймають, формують український ринок.

У період від 2015-го до 2017 року коміксів на українському ринку стало так багато, що ми припинили купувати все і почали обирати найкращі, сформувався якийсь смак. Стало зрозуміло: ринок розвивається такими стрімкими темпами, що тут крутяться хороші гроші, чому б їх не заробити? Тим паче це товар, на якому ми знаємося, який пристрасно любимо, споживаємо і на який нам не шкода часу.

Олекса: Саме прочитання займає пів години або годину, а от обговорення — дні, і ти шукаєш нових людей і ще їм по вухах їздиш: “а ти читав це?”, “а як ти оцю штуку зрозумів?”, “а на що тебе наштовхнули ці образи?”.

Наталя: Потім з’явилося дуже багато серіалів, особливо на Netflix, за мотивами коміксів, потім ще один і ще: “О, і це комікси, і на цьому є комікси?”. Думаєш: нічого собі, який широкий світ, майже по всьому є комікси, у різних жанрах, не тільки супергероїки.

Олекса: Як комерційне явище комікси існують понад 100 років, у Європі вони почалися з пригод Тен-Тена на початку XX століття. А тепер вони достукалися до широкої публіки, і це не маргінальне явище.

Комікс  —  це анімація, що застигла в стоп-кадрах

Наталя: Багато хто каже: “А ні, тут мало читати, мені би побільше”. Але тут є малюнки, які можна годинами розглядати, плани, наповнення, кольори, тіні. Малюнки тут кажуть більше, ніж текст, він тут, щоб якось пов’язати їх. Зазвичай у коміксах немає описів, тільки діалоги, усе передає ілюстрація.

Олекса: У дитячих коміксах зазначено, що сторінку потрібно розглядати не менше ніж 6 секунд, бо художник малював її не менше як один день.

Наталя: А деякі й довше… Потім накладав різні контури. Навіть чорно-білі комікси бувають просто “вау!”, розглядаєш і розумієш, скільки всього тут вкладено.

Олекса: В анімації ти такого не побачиш, бо для такої деталізації в анімації потрібні велетенські бюджети, а в коміксах цим можна насолодитися. Це анімація, що застигла в стоп-кадрах.

Олекса: Здебільшого старших людей до нас приводять діти, і ті з виряченими очима для себе відкривають, що коміксів для дітей не так уже й багато. Буває відверта література, де красномовні сцени насилля чи сексу, але ще більше їх дивує, що є доросла література про голокост, про жахи життя в Північній Кореї, про арабську революцію, про проблеми становлення жінки в будь-якому патріархальному суспільстві та інша така література, яку уникають читати, бо потім це треба обдумати й обговорити, а це сильні речі.

Я не можу людину відпустити, бо знаю, що їй це теж цікаво

Олекса: Цікаво спостерігати, як до нас заходять люди і відкривають для себе “о, ще комусь у Коломиї це цікаво”. Поводяться так, наче вони першовідкривачі популярної культури в Коломиї, тільки їм це було доступно, вони особливі. Прийшовши в магазин, вони бачать тут інших людей і відчувають, що тепер вони вже не такі особливі… І вони знайомляться.

Якось до нас зайшла художниця, щоб залишити стікери, наліпки, листівки, ми домовлялися про умови, а наша постійна клієнтка почула розмову і каже: ”А можна я у вас замовлю…”, і вони хвилин 30 обговорювали те, що їх цікавить. І це те, задля чого ми створювали крамницю, бо це більше, ніж заклад, куди просто зайшов — купив. Я сам часто їжджу по вухах людям: вони вже купили, заплатили, я не очікую, що вони ще щось придбають, просто заводжу з ними діалог: “Ви знаєте, я вчора таке цікаве кіно подивився…”. Я не можу людину відпустити, бо знаю, що їй це теж цікаво, знаю, що це вдячний слухач, знаю, що ця людина подарує мені теж свої враження від чогось, а завтра повернеться, і ми обговоримо нові фільми, бо Netflix невичерпний.

Наталя: Ми дуже довго працювали в інтернеті на фрілансі, а все спілкування звелося до листування в месенджерах. Потім подумали, що варто вже вилізти звідти.

Олекса: Коломия — глибоко культурне місто. Часто самі коломияни називають її містечком, але це велике місто — не за кілометражем, не за кількістю населення, а за процесами, які тут відбуваються. Коломияни мають дуже великий гонор, багато хто вважає, що більше обізнаний за сусідів. Це наслідок того, що ми недостатньо тісно співіснуємо в цьому, здавалося б, географічно маленькому місті, й нам потрібні осередки, у яких ми спілкувалися б. Я бачу, як, наче гриби після дощу, у Коломиї ростуть культурні заклади, не тільки ті, де можна випити кави чи пива, а й місця, де можна поговорити про живопис, рукоділля тощо, і це абсолютно органічний процес, на це ніхто не вливає якихось мільйонів, на це є попит. Попри те, що на цьому не зароблять великих коштів, воно існує.

Комікси гідні того, щоб зайти в дім до кожного, а ми допоможемо

Олекса: У нас є комікси для дітей від 6 років, розраховані на те, що вони вже самі читають, а є книжки, які батьки можуть читати діткам і від 3 років.

Наталя: Ми Долі купували комікси…

Олекса: Тільки не книжки, а комікси…

Наталя: Я так і сказала.

Олекса: Це я себе виправляю… Це дуже важливо, бо за державною класифікацією, книжкою є твір, де є текст. І якщо в книзі переважають картинки, то це брошура…

Наталя: Або альбом.

 

Олекса: Але жоден автор коміксу при здоровому глузді не дозволить назвати свій художній твір брошурою. Комікси української школи — це мальописи. У нас є від 3 років до невичерпного віку.

Переважають комікси для людей, яким понад 16 років, бо, на відміну від класичної літератури, вони розкутіші. Там більш відверто критикують владу, люди там гіпертрофовані в багатьох аспектах: в еротичному, в насильницькому, в добродійницькому — вони просто всі перебільшені. Це простір, де гіпербола є нормальним явищем, тому існує віковий ценз. Ми не продаємо коміксів, якщо покупцю немає певного віку.

Наталя: Люди чомусь вважають, що комікси або для дітей, або супергероїка, але це не так. Комікси мають різні жанри.

Олекса: Це дуже різнопланове явище. Ми б хотіли поспілкуватися з людьми, які не знайомі з коміксами, та спробувати переконати їх почитати бодай щось, бо для кожного упередженого є те, що його зацікавить. Важко уявити людину, яка скаже, я не люблю фільми чи музику як явище. Комікси — це ще один вид медіа, для багатьох він новий, хоча настоявся в людській культурі впродовж п’яти століть, і тепер комікси гідні того, щоб зайти в дім до кожного, а ми допоможемо.

Олекса: UA Comix видає тільки українською. Комікси випускає багато видавництв, ця індустрія активно розвивається. Навіть пандемія, що вдарила по фізичних крамничках, не зупинила цього процесу, відбувається експансія українського коміксу. Звісно, переважають саме перекладні видання, але з’являється багато оригінальних українських. У Коломиї вже є один офіційний автор, я ще не офіційний, бо мій комікс наразі в роботі.

Я написав сценарій графічного роману «“Зоряний крейсер “Мазепа”». Далеке майбутнє, останній космічний корабель позаземного об’єднаного флоту “Земля” веде війну на винищення з іносвітнім ворогом, і саме українці очолюють цей похід. Корабель є суспільством України в такій замкнутій системі. Там багато що з нашої реальності, тільки через призму фантастики.

Про Marvel та DC

Олекса: Найбільше в нас представлений Marvel (Залізна людина, Людина-павук, Шибайголова та інші герої Месників), і ми чекаємо на довіз DC (Бетмен, Супермен). У нас є самостійні книжки. Люди часто бояться починати читати супергероїку, бо “там вийшло так багато…”. Так, супергерої від 28 року існують, у нас тут Голодомор був, а в них —  розквіт Супермена. Але кожні кілька десятиліть відбувається перезапуск світу, і саме для таких випадків виходять сингли, або ваншоти, тобто одна завершена історія, для розуміння якої тобі не треба бути знайомим з тим, що було до, ці історії завжди вписані в контекст.

Олекса: Ідея супергероя — це осучаснена ідея Ісуса Христа. Це історії про надлюдей, які прийшли на порятунок людства. Часто в цьому люди досліджують свою природу: чи потрібен нам Месія, а чи варті ми чогось без Месії, чи не зіпсуються люди, якщо в нас буде такий рятівник, а чи варті ми його. Це багато разів проговорюють у церкві, люди переосмислюють постать Ісуса Христа, і те, що вони ті самі розумові потуги витрачають на супергероїв, дає приблизно той самий результат, тільки він яскравіший. Ці речі не конфліктують, не суперечать одна одній, а існують паралельно… Цей пошук в людей існує весь час…

Наталя: І в супергероїв ми все одно бачимо людські вади чи, навпаки, переваги. Для цього нам не потрібно перейматися, чи не образимо ми величність якогось бога…

Олекса: На відміну від Ісуса Христа, супергерої приземлені, вони більш матеріальні.

Наталя: Вони мають людські емоції.

Олекса: А тому кожен може приміряти на себе цей образ і пропустити крізь себе емоцію: як би я тут зробив, як би я це пережив. Тому така популярність Людини-павука.

Дуже прикольні речі є, які несуть якийсь сенс. Але якщо ти не любиш читати багато слів, з коміксами ти отримуєш повноцінну історію, яку розумієш, бо бачиш її і вона не займає багато часу: за вечір прочитав і отримав динамічну хорошу історію із сенсом.

Про розваги коміксарні

Олекса: У нашій крамничці можна ще й випити кави та пограти настільні ігри. Якби ми могли, то ще б відеоігри й віртуальну реальність сюди запхали, але це не наш профіль і потребує набагато більших капіталовкладень.

Наталя: І більше кадрів. Поки що нас двоє, і нам буде заскладно, якщо ще щось з’явиться.

Олекса: Ми вчимо, що комікс — це не просто розважальні картинки, а це може бути серйозна література, так само нас навчили, що кава — це щось більше, ніж просто гарячий напій уранці. Тут є про що побалакати: навчитися розбиратися в різних смаках і пів тонни цих смаків. Це цікаво…

Настільні ігри — це майже завжди для компанії, як мінімум для двох. Ми розуміємо, що є люди, незнайомі з настолками, тому в нас є ігри для початківців, у яких легкі правила, які потребують небагато часу і недорого коштують. Але є й ті, які мають достатньо досвіду і не бояться витратити вихідний, щоб розібратися з якоюсь грою. Жанри різні: і вечіркові забавки, і серйозні економічні стратегії.

Комікс можна придбати від 150 гривень. Наша політика дуже проста: у нас всі ціни рекомендовані від постачальників. Звісно, у деяких магазинах можна знайти щось за нижчою ціною, якщо діє знижка. У нас є знижка для постійних клієнтів.

250 гривень за 2 години. Кожна наступна година — 100 гривень.

Грати можна в усе, що сподобається. Ми можемо допомогти розібратися з правилами.

В оренду ігрової кімнати також входить послуга підготувати гру. За  кошти, отримані з роботи ігрової кімнати, ми будемо закуповувати нові настільні ігри. За бажання люди навіть можуть зіграти в те, що є на вітрині, без додаткової платні.

Про фасад крамниці

Олекса: Нещодавно в нас відбулася презентація коміксу коломиянина Андрія Дяківа “Курган”, незабаром відбудеться презентація коміксу “Арідник” (автор Володимир Шухевич, художниця Люда Самусь).

Наталя: Це комікс, зображення з якого розміщенні на нашому фасаді.

Олекса: Арідник — це дух Карпат.

Олекса: Це найбільша в історії реклама українського коміксу, бо, по суті, цей мурал (вказує на фасад) — це нагадування про нього, реклама. Коли людина побачить цей комікс, то впізнає героїв. А ще вони близькі Прикарпатській тематиці. Нам сподобалися ці образи, і ми захотіли, щоб вони стали обличчям нашої крамниці.

Наталя: Ми використовуємо цих героїв легально, з дозволу художниці.

Як народився UA Comix Kolomyia

Наталя: Інвесторами нашої крамнички стали Олексині батьки та партнер по подкасту “Вмістожер” Ігор Солодрай.  Ми давно знайомі, він програміст. Якось Олекса в подкасті розповідав про те, що планує таку крамницю, а Ігор зголосився допомогти як інвестор.

Наталя: Ідею відкриття крамнички підсвідомо носили давно… Вийшло дуже дивно: Олекса давно співпрацює з UA Comix як автор (його комікс в опрацюванні). Мала бути АртВізія, я побачила, що UA Comix відвідують багато фестивалів, і запропонувала Олексі запросити видавця до нас. Вони погодилися, Олекса домовився про місце: вони мали на ярмарку свій наметик. Ми допомагали їм і побачили, що люди цікавляться, що їм заходить, вони питають. На АртВізії Олекса ще мав виступ про комікси, людям було цікаво, тоді й подумали, може, б то крамницю відкрити.

UA Comix нас у цьому підтримали. Богдан каже: “Може, хочете ще й кав’ярню спробувати…”. Чому б ні? Може, вдасться. Згодом ще й солодощі будуть.

Наталя: Потім ми почали шукати приміщення, гроші. З ними вийшло якось несподівано: Ігор, потім батьки… Вони дуже цікавилися, переживали, як там ситуація. Ну і ми сказали, що половину суми є, далі, мабуть, будемо брати позику в банку. Вони сказали, що хочуть нам допомогти. Так ми ризикнули…

Олекса: На прожиття нам вистачає того, що я заробляю дикторством, а гроші, які ми заробляємо в крамниці, будемо вкладати в мій комікс, і не тільки цей, який зараз є, а й у наступні.

Олекса: Наш друг є співвласником, з батьками інша умова: вони домовилися з нами про безкоштовну каву (Усміхається). Для них це вкладення в їхню пенсію, бо так чи інакше ми будемо їм допомагати і підтримувати, коли їм це буде потрібно.

Вони всі повірили та долучилися до цієї справи. Насправді ця віра дуже важлива, бо коли оголошуєш про якесь прагнення, часто наштовхуєшся на критику, підприємницька діяльність — це ризик, а люди нам повірили. Ми будемо старатися повернути і примножити їхні кошти. Сподіваюся, коломияни нам у цьому допоможуть. Бо коли вони платитимуть за оренду настільних ігор, то не стільки нам ці гроші віддаватимуть, скільки вкладатимуть у розвиток їхньої ж ігротеки в Коломиї.

Сімейний бізнес — це наслідок тривалої роботи над стосунками

Наталя: У нас були спільні друзі…

Олекса: Ми ошивалися в театральній тусовці: я як фотограф, хоча ні… це було потім. Тоді ми поставили в Коломиї, в аматорському театрі, прем’єру “Курячі голови”, я там мав невелику роль. Ми поверталися додому й мали відзначити прем’єру, зайшли в супермаркет, де працювала Наталя.

Наталя: Я тоді вчилася в університеті в Рівному на заочній формі за спеціальністю режисура і знала студентів, які прийшли працювати в театр Озаркевича і мали свою таку вільну практику в молодіжці. Ми перетиналися на парах в одного викладача. З Олексою познайомилися на цьому святкуванні, а потім він працював у театрі, і я прийшла туди на роботу, працювала помічником режисера.

Олекса: Ми там спілкувалися і так зблизилися. А потім раптом почали жити разом, потім 9 разів переїхали.

Наталя: І одружилися через рік… Та ну, 9? Шість… за п’ять років.

Олекса: А, ну шість. Добре.

Наталя: Ми довго їздили: Львів-Коломия, Коломия-Львів.

Доля з дитячої кімнати: А потім народилася я…

Наталя: А потім народилася Доля. Цього року, у липні, минуло 12 років, як ми одружилися.

Олекса: Я працюю диктором від 2011-го, це досі основне джерело доходу нашої сім’ї, маю надію, що вийду на “дикторську пенсію” завдяки цьому магазину. Мені дуже подобається зранку випити каву і погортати комікс чи книжку, я відчуваю, що так я би вже відходив від справ, залишався в такому спокої… Дуже класне місце.

Робота диктора передбачає навантаження не більше ніж чотири години на день, а решту часу я можу віддавати крамниці, поки не сплю. Вона дуже гарно вписалася в наш розклад, тепер треба ще деякі нюанси узгодити.

Олекса: Сімейний бізнес — це наслідок тривалої роботи над стосунками. Наталя — мій бізнес-партнер, я можу повністю їй довіряти, не переживати за контроль. Я знаю: якщо мене нема, то Наталя зробить усе як треба, і її вибір я можу легко прийняти, бо знаю, що це буде хороше рішення.

Наталя: Період прийняття-неприйняття ми вже пройшли в шлюбі. Буває, що теж сперечаємося, але ми навчилися про все говорити. Ти вже стільки років живеш з людиною і бачиш, коли вона курвиться, коли щось не так, і ви починаєте про це говорити. Нам зазвичай вдається виясняти, у чому конфлікт, і так ми його гасимо.

Олекса: Розповідаю своє бачення, Наталя — своє, і шукаємо точки перетину, де дві історії сходяться, і з того вибудовуємо загальне бачення й шукаємо рішення, якийсь вихід. Кризи відбуваються постійно, це нормально, але їх причиною є не Наталя чи я, а якісь зовнішні подразники, які нас вибісили — і ми проявили своє незадоволення.

Наталя: Інколи варто просто перекусити, і все владнається (Сміється).

UA Comix Kolomyia  —  це…

Наталя: Це підвалини нашого майбутнього: наша пенсія, наш добробут, бо ми поставили на те, що воно має спрацювати і приносити не тільки заробіток, а й задоволення. Це наш теперішній спосіб життя, усе будуємо довкола роботи в крамниці.

Олекса: Гуртування. Осердя, на яке нанизуємо наші ідеї, прагнення, пристрасть, і воно все триває. Це як “Темна Вежа” у всесвіті Стівена Кінга, яка тримала різні всесвіти вкупі. Доки стоятиме й розвиватиметься UA Comix, для нас існуватиме ця твердість та впевненість.

Олекса: Ми працюємо і в телефонному режимі, уже відправляли замовлення Новою поштою. Якщо людина живе в районі і їй незручно до нас приїхати, навіть відеотрансляцію увімкнемо й покажемо впритул та порекомендуємо.

У Коміксарні можна розрахуватися карткою. Крамниця працює з вівторка по суботу від 10: 00 до 16:00 на вулиці Валовій, поблизу кав’ярні “Культура Кави”.